Кувалди

Молоток до кілограма тримають однією рукою й б'ють кистю та передпліччям — удар точний, але легкий. Кувалда важча, і силу дає вже маса бойка, розігнана замахом: короткою кувалдою б'ють однією рукою, довгою — двома, від плеча. Тому її не беруть для цвяхів і дрібного кріплення, а молотком не розбивають цеглу й не забивають кілок у щільний ґрунт.

Одноручна, з короткою ручкою, зручна там, де немає місця для замаху й потрібна точність: у траншеї, біля стіни, на драбині. По зубилу чи кернеру б'ють плоским бойком і тільки поки ударний торець цілий: розплющений «грибок» на хвостовику відколюється й летить уламками.

Найчастіше трапляється тупоноса кувалда з двома плоскими бойками, часто квадратного перерізу; нею б'ють обидва боки по черзі. Гостроноса має з одного боку клиноподібний носок для розколювання каменю й розбивання кладки по шву. Бойки бувають ковані й литі: кований міцніший на удар і менше кришиться по краях, тому для ударів по металу беруть саме його.

Дерев'яна ручка гасить віддачу й легко міняється, але з часом розсихається, і бойок починає хитатися — його підбивають і розклинюють. Ручка з фібергласу не розсихається й не набухає, менше передає вібрацію в руку й краще витримує промах, коли удар припадає на шийку. Перед роботою інструмент перевіряють: бойок не хитається, на ручці немає тріщин, на краях бойка немає сколів. Б'ють в окулярах, і нікого не має бути в зоні замаху.