Колун

У сокири тонке лезо з гострим кутом заточки — вона рубає поперек волокон, обтесує колоду, обрізає гілки. У колуна лезо товсте, з кутом близько 30° і широкими щоками, а обух часто плоский, як у кувалди. При ударі клин розсуває волокна, і поліно розходиться, а лезо не застрягає. Рубати колуном гілки незручно, а колоти дрова сокирою важко: вона загрузає в торці.

Ручний колун для дров обирають саме за вагою. Важчий колун колить з меншої кількості ударів, але швидше втомлює. Якщо дрова колоть рідко або це робить людина невеликої статури, 2 кг — оптимальна вага.

Довге руків'я на 90 см розганяє головку сильніше й тримає ноги подалі від точки удару — це безпечніше. Руків'я зі скловолокна чи фібергласу гасить віддачу, не розсихається й не ламається, якщо промахнутися й ударити держаком по колоді; головка на ньому не розхитується. Дерев'яне руків'я легше замінити, але його треба берегти від вологи й перевіряти клин кріплення.

Чурку ставлять на широку колоду-плаху, а не на землю: земля гасить удар, а колун може вдарити в камінь. Цілять у наявну тріщину або на 3–5 см від краю, а не в центр; сучок обходять, бо по ньому деревина не розходиться. Ноги ставлять на ширині плечей, удар роблять прямими руками згори вниз. Сиру деревину колоти легше, ніж пересохлу, а замерзлу — ще легше. Сучкувату чурку, яка не піддається, розколюють клином: вбивають його в тріщину кувалдою, а не обухом колуна з тонкими щоками.

Колун не гострять до бритвеного стану: лезо з кутом 30–35° залишається трохи тупим, щоб не вгризатися в деревину й не застрягати. Задирки й вм'ятини знімають напилком раз на сезон. Працюють у робочих рукавичках і закритому взутті, поруч не має бути людей у радіусі двох довжин руків'я.