Дрилі по бетону до 10 мм

Діаметр свердла дорівнює діаметру дюбеля, а глибину отвору роблять на 5–10 мм більшою за довжину дюбеля, щоб пил не заважав йому сісти до кінця. Для важкого навантаження — бойлера, навісної шафи — ставлять анкер, розрахований на вагу, а не звичайний дюбель.

Ставлять твердосплавне свердло по бетону, вмикають режим удару й починають на малих обертах, поки свердло не зайде на кілька міліметрів. Далі дриль тримають рівно, перпендикулярно стіні, і тиснуть упевнено, але помірно: надмірний натиск гріє двигун і гальмує свердло. Свердло час від часу виводять з отвору, щоб вийшов пил.

У залізобетоні свердло може натрапити на арматуру: подача різко зупиняється, з отвору йде металева стружка. Ударним свердлом арматуру не пройти — отвір зміщують на 2–3 см убік. Для отворів крізь арматуру потрібне свердло по металу без удару або алмазна коронка.

Для анкерів 12 мм і більше, отворів під трубу чи кабель, а також коли отворів десятки, ударного дриля на 600 Вт не вистачить: він повільно йде в бетоні й перегрівається. Тоді беруть перфоратор — його пневматичний удар у кілька разів сильніший.

Повнотілу цеглу свердлять так само, як бетон. Пустотілу цеглу й газоблок свердлять без удару, інакше перегородки всередині розколюються й дюбель не тримає. Плитку на стіні проходять без удару спеціальним свердлом, а вмикають удар тільки після плитки.

Під отвір скотчем приклеюють паперовий конверт або тримають насадку пилососа — бетонний пил тоді не розлітається по кімнаті. Пил з готового отвору видувають грушею чи вибирають пилососом: якщо його лишити, дюбель не зайде до кінця й гірше триматиме.