Екстрадовгі шестигранні ключі

Гвинт може сидіти в кінці глибокого каналу: за кожухом двигуна, у корпусі редуктора, усередині рами чи меблевої ніші. Стандартний ключ туди не дістає, а довге плече екстрадовгого заходить і лишає руку зовні. Другий випадок — гвинт, який іде туго по всій довжині різьби: довгим плечем його зручно крутити, перехоплюючи рідше.

Тонкий екстрадовгий ключ на 2–4 мм при великому зусиллі пружинить і може скрутитися по довжині, тому тугий гвинт ним не зривають. Тут правило те саме, що для будь-якого Г-подібного ключа: зусилля дають коротким кінцем, вставленим у гвинт, а довгим лише швидко докручують. У тісному місці довге плече ще й не має куди обертатися, тож там зручніший стандартний ключ.

Поштучні екстрадовгі ключі здебільшого великих розмірів, 7–19 мм: саме такі гвинти стоять глибоко у вузлах техніки. Довгий кінець у них прямий: він передає повне зусилля, але має стояти по осі гвинта. Якщо гвинт стоїть під кутом, потрібен довгий ключ із кулькою. Якщо гвинт глибоко і ще й під кутом, а зусилля мале, зручніше подовжена шестигранна біта на воротку.

Гвинт, що простояв роки в мокрому вузлі, спершу змащують проникним мастилом і чекають кілька хвилин, поки воно зайде в різьбу. Потім вставляють короткий кінець ключа до дна й злегка постукують молотком по ключу вздовж осі — удар зриває корозію. Зрушують гвинт ривком на себе, а не плавним тиском, і лише після того, як він пішов, перевертають ключ довгим плечем. Нарощувати важіль трубою не варто: тонкий ключ скрутиться раніше, ніж піддасться гвинт.