Термопари 320 мм

Термопару підбирають одразу за двома параметрами: довжиною трубки й різьбою гайки, що вкручується в клапан. Однакова довжина ще не означає сумісність — коротка термопара буває з трьома різними різьбами, тож різьбу звіряють окремо. Надійніше орієнтуватися на код старої термопари.

Серед коротких термопар є модель з переривачем. Вона має додатковий контакт, до якого послідовно підключають аварійний термостат: при перегріві він розмикає коло, і клапан перекриває газ. Ставлять її лише туди, де таке підключення передбачене, інакше клапан не втримається відкритим.

Якщо 320 мм не вистачає, щоб без натягу дійти від запальника до клапана, беруть довшу термопару, а надлишок складають плавною петлею. Натягнута трубка може пошкодитися від вібрації й нагрівання, тому довжину краще мати з невеликим запасом.

Коротку термопару ставлять у приладах, де клапан поруч із запальником, тож трубку важливо вести подалі від гарячих частин. У котлах і колонках кінчик тримають у верхній частині полум’я пілотного пальника, а не в основному полум’ї пальника, де він перегрівається й швидше зношується. Трубку відводять від корпусу пальника, щоб вона не лежала на розжареному металі.

У газовій колонці із запальником спершу перекривають газ і знімають кожух, потім відкручують гайку термопари на блоці автоматики й виймають кінчик із кронштейна запальника. Нову закріплюють у кронштейні запальника на тій самій глибині, що й стару.