Датчики теплої підлоги

Усередині датчика — терморезистор, опір якого падає, коли підлога теплішає. Терморегулятор перераховує опір у градуси за власною таблицею, тож датчик іншого номіналу дає йому хибні цифри: підлога або перегрівається, або ледь тепла. Номінал вказують при 25 °C — 10, 15 чи 33 кОм. Багато терморегуляторів працюють з датчиком на 10 кОм, частина німецьких — на 33 кОм, тож номінал завжди дивляться в інструкції свого терморегулятора.

Датчик не заливають напряму: його заводять у гофровану трубку, заглушену з кінця, щоб усередину не потрапив розчин. Кінець трубки кладуть посередині між витками нагрівального кабелю, а вгору до монтажної коробки трубку ведуть плавним вигином, без різкого кута. Тоді зіпсований датчик витягують і заводять новий, не чіпаючи плитку.

Кабель датчика зазвичай має довжину 2,5–4 м. Коли від коробки терморегулятора до точки вимірювання далі, датчик подовжують окремим проводом, якщо це дозволяє інструкція терморегулятора, а з’єднання ізолюють і виводять у коробку, щоб до нього був доступ. Провід датчика не прокладають в одній трубці з живленням нагрівального кабелю — наведення спотворює показ.

Датчик відключають від клем терморегулятора й міряють опір мультиметром прямо на кінцях кабелю — так перевіряється і сам датчик, і весь провід у підлозі. Датчик на 10 кОм при кімнатних 20–22 °C показує трохи більше за 10 кОм, а в нагрітій підлозі — менше. Нескінченний опір означає обрив кабелю, близький до нуля — замикання; електронний терморегулятор у такому разі показує помилку датчика, а механічний просто перестає правильно вмикати нагрів.