Біти для шуруповерта

Розмір біти визначає шліц, а не довжина: біта має щільно, без люфту, сідати в головку шурупа. Найходовіша — PH2, вона підходить до більшості саморізів діаметром 3,5–5 мм. PH1 беруть для дрібних шурупів, PH3 — для великих. Біта, що сідає з зазором, вибиває шліц і зношується сама, а Phillips у шурупі Pozidriv вискакує під навантаженням.

Короткі біти 25–30 мм вставляють у магнітний тримач — він подовжує біту й тримає шуруп. Біти 50–65 мм фіксуються прямо в патроні й дістають до кріплення в заглибленні, а довгі 90–150 мм — до шурупа між лагами чи в глибині корпусу. Що довша біта, то легше вона гнеться, тож для щоденної роботи беруть найкоротшу, що дістає до місця.

Для ударного гвинтоверта беруть ударні біти зі сталі S2 чи з торсіонною зоною — тоншою шийкою, яка пружно поглинає піки удару. Звичайна біта в такому інструменті швидко тріскає або стирає грані. Ударні біти працюють і в звичайному шуруповерті, а навпаки — ні.

Біти зберігають у касеті чи кейсі за типом шліца: так потрібна знаходиться одразу, а зношені легко помітити й замінити, поки вони не зірвали шліц на кріпленні.

На шуруповерті біту доповнює муфта: для гіпсокартону й меблів її ставлять на невелике зусилля, щоб саморіз зупинився врівень із поверхнею, а біта не прокручувалася в шліці. Біту магнітом підтягують до шурупа, а сталь S2 рекомендують для щоденної роботи — вона в'язкіша за CrV і довше тримає грані.