Кабель для теплої підлоги In Term

У двожильного кабелю обидві жили нагрівальні, а з’єднувальна муфта на кінці закриває секцію. Тому кабель під’єднують лише з одного боку: від терморегулятора виходить один «холодний» провід, а другий кінець секції лишається в підлозі. Екран з фольги й мідного дроту під’єднують до захисного провідника.

Секції відрізняються довжиною й загальною потужністю. Спочатку визначають площу, де лежатиме кабель: без місць під шафами, ванною та іншими предметами без ніжок. Потім обирають потужність на квадратний метр — меншу, якщо підлога лише доповнює радіатори, і більшу, якщо вона опалює приміщення сама, — і підбирають секцію, яку можна рівномірно розкласти на цій площі.

Кабель кладуть на утеплену основу з однаковим кроком, фіксують монтажною стрічкою й заливають стяжкою. Перед заливкою й після неї вимірюють опір секції та звіряють із паспортом. Вмикати підлогу можна лише після того, як стяжка висохне, а температуру тримає терморегулятор із датчиком, покладеним між витками кабелю.

Під стяжку з кабелем кладуть шар утеплювача, а по периметру кімнати — демпферну стрічку. Утеплювач не дає теплу йти вниз, у перекриття чи ґрунт, тому підлога швидше прогрівається, а кабель працює менше часу. На першому поверсі над ґрунтом чи холодним підвалом утеплення особливо важливе: без нього значна частина тепла гріє не кімнату, а основу під нею.

Датчик підлоги кладуть у гофровану трубку між двома витками кабелю, на однаковій відстані від кожного, і виводять до терморегулятора. Трубку закривають з кінця, щоб у неї не потрапив розчин, — тоді зіпсований датчик можна витягнути й замінити. Терморегулятор із програмуванням дає змогу вмикати підлогу лише тоді, коли в домі є люди, а вночі чи в робочі години тримати знижену температуру.