Ізоляційна стрічка (ізолента)

Колір стрічки на кінці проводу показує, яка це жила, коли сама ізоляція одного кольору. Прийняте маркування: синій — нульовий робочий провідник, жовто-зелений — захисне заземлення, а фазні провідники позначають коричневим, чорним чи сірим. Тому зручно мати набір кількох кольорів: ним позначають кінці кабелю перед монтажем щитка чи розетки, а потім електрик без тестера бачить, де яка жила. Чорну стрічку беруть для ізоляції на вулиці: вона довше витримує сонце.

Стрічку намотують із натягом, щоб вона трохи витягнулася й облягла провід без повітряних пухирів, з перекриттям приблизно на половину ширини кожного витка. Намотування починають на непошкодженій ізоляції за пару сантиметрів до скрутки й закінчують так само за нею, кладучи два-три шари. Кінець стрічки не тягнуть, а притискають, інакше він відклеїться. Поверхню перед намотуванням очищають від бруду й мастила. Ізолента не замінює затискачі чи гільзу там, де з'єднання несе навантаження, а пучок проводів після ізолювання акуратно стягують кабельними стяжками.

ПВХ-ізолента гладка, волого- й мастилостійка та добре тягнеться — це універсальний варіант для побутової електрики. Бавовняна (ХБ) просочена клейким складом, не тягнеться й не плавиться від нагрівання, тому її беруть для джгутів у моторному відсіку й там, де провід гріється. Ширина 15–19 мм підходить для більшості побутових проводів, широку стрічку беруть для товстих кабелів.

Можна, але ненадовго: сонце, мороз і волога з часом сушать клей, і намотка розходиться. На вулицю беруть чорну ізоленту, бо вона довше витримує ультрафіолет, а з'єднання ховають у розподільну коробку. Для постійного з'єднання на вулиці надійніша термоусадна трубка: вона обтискає провід при нагріванні й не розмотується.