Стрічка серп'янка

Стрічка 45–50 мм — стандарт для стику двох листів гіпсокартону: вона перекриває шов із фасками й повністю ховається в шарі шпаклівки. Ширина 75 мм потрібна, коли стик ширший або листи прилягають нерівно, а також на стику гіпсокартону зі штукатуркою. Широку серп'янку 200–230 мм кладуть на тріщини, які пішли по штукатурці, на місця старого ремонту й стики різнорідних матеріалів — цегли з бетоном, гіпсокартону з деревом. Чим ширша стрічка, тим на більшу площу вона розподіляє напруження.

Основа має бути сухою й знепиленою: на мокру поверхню чи пил клейовий шар не тримає, і стрічка відходить разом зі шпаклівкою. Стрічку розкочують уздовж шва без натягу, притискають рукою чи шпателем і лише потім наносять шпаклівку з таким тиском, щоб вона пройшла крізь комірки сітки до основи. Серп'янка має сидіти всередині шару, а не зверху: другий, вирівнювальний шар ховає її повністю. Після висихання шов шліфують і фарбують.

Серп'янка армує шпаклівку, але не тримає шов, який постійно рухається: стик підвіконня зі стіною, віконну раму, стик плити перекриття. Там тріщина повернеться, і її закривають еластичним герметиком. Не допоможе вона й на сирій стіні: спершу усувають причину вологи. Склотканинна стрічка не гниє й витримує від −30 до +60 °C, тож годиться й для неопалюваних приміщень.

Самоклеюча серп'янка простіша: її клеять на суху основу й шпаклюють поверх за один підхід, і новачок не зіпсує шов. Паперову армувальну стрічку кладуть у шар свіжої шпаклівки й притискають шпателем — це довше, зате вона міцніша на розрив і краще тримає внутрішні кути, бо по центру має згин. Тому часто комбінують: серп'янку на прямі шви між листами, паперову стрічку на кути.