Нагрівальний мат під плитку

Потужність мата вказують на квадратний метр. 150–160 Вт/м² — звичний вибір для житлової кімнати чи кухні, де тепла підлога працює для комфорту або як допоміжне опалення в добре утепленому будинку. 200 Вт/м² беруть для ванної, лоджії чи кімнати над холодним підвалом, де підлогу треба прогріти швидше й тепловтрати більші. Більша потужність не робить підлогу гарячішою: температуру однаково тримає терморегулятор, а запас лише пришвидшує прогрів.

Мат кладуть тільки там, де підлога відкрита: під ванною, душовим піддоном, кухонними шафами й іншими меблями без ніжок його не стелять, бо тепло там не відходить і кабель перегрівається. Тому площу мата рахують не за площею кімнати, а за вільною підлогою, з відступом 5–10 см від стін. Якщо вільна площа між двома розмірами, беруть менший мат; різати можна лише сітку, а не кабель.

Основу вирівнюють і ґрунтують, на холодну плиту першого поверху спершу кладуть тонку теплоізоляцію під плитку. Мат розкочують, на поворотах розрізають сітку й розвертають смугу, стежачи, щоб кабель ніде не перехрещувався й не торкався сам себе. Датчик температури підлоги ставлять у гофротрубі між витками кабелю, щоб його можна було замінити, не знімаючи плитки. Шар клею має повністю накривати кабель, без порожнин.

До укладання, після розкатування й після плитки мультиметром вимірюють опір кабелю: він має відповідати паспорту мата з невеликим допуском. Якщо опір помітно змінився між вимірами, кабель пошкоджено, і замір після розкатування показує це ще до того, як підлогу закрито плиткою. Підключають мат до мережі лише через терморегулятор для теплої підлоги з датчиком підлоги, а вмикають після повного висихання клею.