Термопари для котлів SIT Group

Кінчик термопари стоїть у полум’ї запальника. Нагріваючись, він виробляє невелику напругу — за даними SIT, не менше 2 мВ, — і ця напруга утримує електромагніт клапана. Коли полум’я зникає, кінчик остигає, напруга падає, і клапан закривається — у серіях 200 і 260 за 30–60 секунд, у серії 290 не довше ніж за 30 секунд.

Серія 200 — термопари загального призначення для котлів, колонок і конвекторів. Серія 260 розрахована на газові плити й може працювати прямо на конфорці без запальника. Серія 290 швидше закриває газ після згасання полум’я, а серія 270 має переривач, до якого підключають термостат захисту від перегріву.

Термопара кріпиться до газового клапана гайкою — зазвичай з різьбою М8х1, М9х1 або М10х1, — і ця різьба має збігатися з гніздом клапана. Довжину вибирають так, щоб трубку можна було прокласти від запальника до клапана без натягу й різких згинів: виробник указує мінімальний радіус згину 15 мм. Якщо точна модель невідома, допомагає універсальний ремкомплект із набором перехідників.

Гайку термопари затягують помірно — SIT указує момент близько 3 Н·м: перетягування може пошкодити контакт і гніздо клапана. Кінчик має стояти в полум’ї запальника так, як стояла стара термопара. Якщо після заміни клапан однаково не тримає, причина може бути в самому клапані — газові клапани для котлів підбирають за моделлю автоматики.

Коли код старої термопари невідомий або модель знята з виробництва, рятує універсальний ремкомплект SIT. У ньому термопара серії 200 завдовжки 900 мм і набір змінних перехідників під різьби М8х1, М9х1, М10х1 та дюймові, а також втулки, кільця й проставки. З таким набором термопару можна адаптувати до широкого кола запальників.