Дюбелі-стяжки

Хвостовик дюбеля вкритий гнучкими пелюстками, нахиленими назад, як гілки ялинки. При забиванні в отвір вони притискаються, а при спробі витягнути — розпираються в стінки й не пускають дюбель назад. На голівці — хомутик, який або охоплює кабель кільцем, або затискає його. Тримає такий дюбель вагу кабелю й легкі ривки, але не розрахований на навантаження: вішати на нього нічого, крім кабелю, не варто. Дюбелі з поліетилену працюють від −15 до +60 °C, тому для приміщень, а не для фасаду на морозі.

Під дюбелі-ялинки свердлять отвір 6 мм — і під круглі, і під пласкі; діаметр указаний і в характеристиках. Отвір свердлять на 5–10 мм глибший за хвостовик, щоб пил на дні не виштовхував дюбель, і продувають. Для бетону й цегли беруть бур під перфоратор, для газоблоку — звичайне свердло без удару, інакше отвір розіб'є й ялинка не триматиметься. У гіпсокартоні ялинка тримається погано: лист тонкий і пелюсткам немає за що зачепитися, тому туди ставлять кліпси на шурупах чи метелики. Свердла й бури потрібного діаметра є в розділі бури та свердла.

Дюбелі-стяжки бувають для круглого кабелю — з кільцевим хомутиком під діаметр від 6 до 20 мм, і для плаского — з прямокутним затиском під ширину й товщину кабелю, від 6×3 до 14×6 мм. Розмір беруть під кабель з невеликим запасом: тісний хомутик продавлює ізоляцію. Крок кріплення по горизонталі — 25–35 см, по вертикалі — 35–50 см, на поворотах і біля коробок дюбель ставлять за 5–10 см від повороту, щоб кабель не відходив від стіни. Білі дюбелі не видно на білих стінах, чорні — на темних поверхнях і під навісом.