Відцентрові поверхневі насоси

Звичайний відцентровий насос без ежектора погано всмоктує воду з глибини й не виганяє повітря з труби. Тому його ставлять так, щоб вода підходила до нього самопливом — з ємності, розташованої вище за насос, — або на всмоктувальній трубі ставлять зворотний клапан, а трубу й корпус перед пуском повністю заливають водою. У цих умовах відцентровий насос дає велику подачу при невеликому напорі.

Подача — скільки води насос качає за годину, напір — на яку висоту він її піднімає. У відцентрового насоса вони пов’язані: що більший протитиск у мережі, то менша подача. Побутові насоси дають кілька кубометрів за годину й напір у кілька десятків метрів, а великі моноблочні — десятки кубометрів за годину при невеликому напорі. Для поливу важлива подача, а для подачі води на другий поверх чи в далекі крани — напір.

Невеликі насоси під’єднують різьбою 1"–1 1/4" і живлять від 220 В, а потужні мають патрубки 2"–3" або фланці DN 50 і DN 65 та потребують трифазної мережі. Діаметр труб не зменшують нижче патрубків насоса, інакше подача падає. Частина насосів розрахована на воду до 60–90 °C і підходить для перекачування гарячої води.

Побутові відцентрові насоси зазвичай мають вбудований захист двигуна від перегріву, але від роботи без води він не рятує. Насос не можна залишати працювати «насухо» чи з закритим краном на виході: вода в корпусі нагрівається, і ущільнення виходять з ладу. Для автоматичної роботи без нагляду ставлять реле сухого ходу.

Для поливу шлангом зазвичай вистачає 2–3 м³ за годину, для кількох дощувачів одночасно — 5–10 м³ за годину, а для великої ділянки чи перекачування зі ставка беруть потужний насос на десятки кубометрів. Подачу насоса дивляться за потрібного напору, а не максимальну: на графіку насоса видно, скільки води він дає на заданій висоті.