Відцентрові самовсмоктуючі насоси

Перед першим пуском корпус насоса заповнюють водою через пробку. Робоче колесо розкручує цю воду, і вбудований ежектор створює розрідження у всмоктувальній трубі: повітря з неї виходить, а вода піднімається з глибини. Частина води з колеса весь час повертається через ежектор і тягне за собою нову воду з труби, тому струменевий насос споживає більше енергії, ніж звичайний відцентровий тієї ж подачі. Без води в корпусі його вмикати не можна — торцеве ущільнення перегрівається й руйнується за лічені хвилини.

Поверхневий насос тягне воду розрідженням, а атмосферний тиск піднімає стовп води теоретично на 10 м. З урахуванням втрат у трубі практична межа — 8–9 м від насоса до дзеркала води, і саме на таку глибину розраховані побутові самовсмоктуючі насоси. Якщо вода глибше, ставлять насос з виносним ежектором, який опускають у свердловину, — тоді глибина зростає до 20–25 м, але напір і подача падають.

Для свердловини поверхневий насос підходить, лише коли вода в ній стоїть неглибоко. Рахують не глибину самої свердловини, а динамічний рівень — де опиниться дзеркало води, коли насос качає: він опускається нижче статичного на метр і більше залежно від дебіту. Якщо динамічний рівень разом із втратами в довгій горизонтальній трубі вкладається у 8 м, вистачить звичайного самовсмоктуючого насоса.

Якщо динамічний рівень опускається на 15–20 м, насос із вбудованим ежектором воду не підніме. Тоді ставлять насос із виносним ежектором: ежектор на двох трубах опускають у свердловину діаметром від 4 дюймів, і він бере воду з глибини до 20–25 м, але подача й напір помітно менші, а пісок швидко зношує сопло. Для глибшої свердловини чи великої витрати надійніший занурювальний насос, який опускають прямо у воду.

Самовсмоктуючий насос боїться підсосу повітря. Всмоктувальну трубу беруть не тоншою за патрубок насоса — зазвичай 1" — і прокладають з ухилом до джерела, без горбів, де збирається повітря. На кінці труби ставлять зворотний клапан із сіткою, щоб вода не стікала назад, а насос щоразу не всмоктував заново. Кожне негерметичне з’єднання на всмоктуванні зменшує глибину й напір.

Сам насос качає воду, поки ввімкнений. Для водопостачання будинку до нього додають гідроакумулятор і реле тиску, і тоді вода з крана йде під тиском, а насос вмикається лише при витраті. Якщо збирати систему не хочеться, беруть насос із баком на 20–25 л уже на корпусі або готові насосні станції, зібрані й налаштовані заводом.

Насос ставлять якомога ближче до джерела, щоб всмоктувальна труба була короткою, у сухому приміщенні чи утепленому кесоні, де взимку не буває морозу. Під насос кладуть гумову підкладку від вібрації, а на виході ставлять кран і зворотний клапан. Якщо насос стоїть у неопалюваному приміщенні, на зиму з нього й з труб зливають воду через пробку внизу корпусу.