Димохідні газові котли

Гарячі гази легші за повітря й піднімаються трубою вгору, затягуючи за собою нові. Тяга залежить від висоти й перерізу труби, температури газів і погоди, тому димохід розраховують під потужність котла. Слабка тяга дає запах і задимлення, надто сильна — вихолоджує котел і збільшує витрату газу. Датчик тяги в котлі перекриває газ, якщо продукти згоряння повертаються в приміщення.

Газовий котел виділяє з газами багато водяної пари, і в холодній цегляній трубі вона конденсується, руйнуючи цеглу. Тому стару трубу гільзують нержавіючою трубою, а новий димохід збирають з утеплених сендвіч-труб. Під котел підбирають труби димоходу діаметра, який указує інструкція, внизу ставлять ревізію й збірник конденсату, а верх виводять над дахом так, щоб його не накривав вітровий підпір. Під час заміни старого котла перевіряють, чи збігається переріз димоходу з патрубком нового.

Котел з відкритою камерою спалює кисень приміщення, тож котельня чи кухня має мати приплив повітря: решітку в дверях, щілину під ними чи припливний клапан у стіні. Без припливу герметичні вікна й двері «душать» котел, тяга падає, і спрацьовує датчик. Об’єм приміщення й вентиляцію перевіряє газова служба перед введенням котла в експлуатацію.

Підлоговий димохідний котел має п’єзорозпал і механічну автоматику з термопарою, тож гріє й під час відключень світла, а з широкими трубами працює в системі без насоса. Настінний димохідний котел компактніший, зазвичай двоконтурний, з насосом і електронним керуванням, тому без мережі зупиняється, хоча вентилятора в ньому немає. Його ставлять на місце старої колонки чи настінного котла, щоб використати наявний димохід і не пробивати стіну під коаксіальну трубу.