Диски по мармуру

Мармур — вапняковий камінь, удвічі м'якший за граніт: він ріжеться швидко, але легко відколюється по краю й боїться удару. Граніт твердіший і потребує диска з м'якою зв'язкою. Диски «по граніту й мармуру» ріжуть обидва матеріали; на мармурі з ними подачу роблять повільнішою, щоб не відкололася кромка полірованої плити.

Лінію різу заклеюють малярним скотчем і розмічають на ньому. Плиту кладуть на рівну опору, щоб вона не провисала й не тріснула. Першим проходом надрізають поверхню на 2–3 мм, потім розрізають на всю товщину. Біля кінця різу подачу зменшують — саме там відлітає кут. Мармурову плиту не ламають по надрізу: камінь неоднорідний і тріщина може піти вбік.

Вода охолоджує диск, а головне — не дає мармуровому пилу пригоріти до полірованої поверхні й залишити на ній плями. Тому мармур переважно ріжуть на плиткорізі з подачею води. Болгаркою насухо ріжуть лише короткими проходами, обдуваючи поверхню й не залишаючи пил на поліровці.

Для кількох різів мармурової плитки чи підвіконня можна взяти абразивний круг по каменю з карбіду кремнію. Він ріже повільніше, швидко зменшується в діаметрі й дає грубіший край, тож після нього кромку шліфують.

Ресурс залежить не від діаметра, а від висоти алмазного шару й того, наскільки диск підходить до матеріалу. На м'якому мармурі диск із суцільною кромкою служить довго, але без води від перегріву шар зношується швидше, а на корпусі з'являються кольори побіжалості. Диск, що почав різати повільніше, розкривають абразивом, а не тиснуть сильніше — сильний натиск лише прискорює знос.