Пильний диск

У маркуванні три головні числа: зовнішній діаметр, посадковий отвір і кількість зубів — наприклад, 185×30, 40T. Діаметр має збігатися з пилою: 185–190 мм для ручної дискової пили, 210–254 мм для торцювальної. Посадковий отвір — 30, 20 чи 16 мм; перехідні кільця в комплекті дають змогу поставити диск з отвором 30 на вал 20. Позначка ATB означає зуби з поперемінним скосом — вони ріжуть чисто поперек і вздовж волокон.

Мало зубів — 20–24 — швидкий поздовжній розпил дошки й бруса, широкі пазухи виводять стружку, але край грубий. 40–48 зубів — універсальний диск для поперечного й поздовжнього різу, ДСП і фанери. 60 зубів і більше — чистий пропил ламінату, МДФ і дрібного столярного різу без сколів, але повільніше. Що більше зубів, то повільніша подача й чистіший край.

На болгарку ставлять лише ті пильні диски 125×22,2 мм, на яких вказано її оберти, — і навіть тоді болгарка обертається вдвічі швидше за дискову пилу й не має розклинювального ножа. Диск може закусити в пропилі й смикнути болгарку на себе, тому такі диски з малою кількістю зубів (3–6) і ланцюгові беруть лише для грубого обрізання — сучків, бруса, пінопласту — і тримають болгарку двома руками з кожухом. Для рівного розпилу дошки безпечніша дискова пила.

Твердосплавні зуби тупляться від цвяхів, піску в старій деревині й смоли. Смолу відмивають розчинником, а тупі напайки точать алмазним кругом на верстаті — по передній грані, не змінюючи кут. Напайку, що відкололася, перепаюють. Диск із тріщиною в корпусі чи погнутий не використовують. Зберігають диск у футлярі чи на стіні, щоб зуби не торкалися металу.